НЕ́БО , -а, ср. ( мн. у тому ж знач. небе́са, небе́с, -а́м).
Іменник середнього роду, називного відмінка " небо" належить до 2 відмінювання; в іменниках середнього роду не буває закінчення "а" у називному відмінку, лише "о", "е", тому пишеться "о"; голосна "е" у корені стоїть у сильній позиції, перевірки не вимагається.
Загальнослов’янське – nebo. Слово “небо”, найімовірніше, запозичене з церковнослов’янської мови в XI ст. Небом називають “простір земної атмосфери над горизонтом”.