Біблійний канон у Католицькій церкві було затверджено 1546 року на Тридентському соборі, на його 4-му засіданні, хоча до цього на Заході мали великий авторитет рішення Лаодикійського та Карфагенського соборів, їх неодноразово видавали у збірнику: “Codex Canonum vetus ecclesiae Romanae”, так само як і текст …
У загальних рисах канон Нового Заповіту склався вже до середини II століття, про це свідчить цитація новозавітних Писань мужами апостольськими і апологетами II століття, наприклад, сщмч. Іринеєм Ліонським. Обидва Заповіти були вперше зведені в канонічну форму на помісних соборах у IV столітті: на Іппонському Соборі 393 р.
У християнському богослов’ї термін “Новий Заповіт” було введено наприкінці II – на початку III століть у працях Климента Олександрійського, Тертуліана та Орігена. Найбільш ранніми з текстів Нового Заповіту вважаються Послання апостола Павла, а найбільш пізніми – твори Іоанна Богослова (90-ті роки н. е.).
Біблію писали різні автори протягом багатьох століть, згідно з традиційною точкою зору в християнстві – з XV століття до н. е. до I століття н. е., багато світських дослідників дотримуються думок про більш пізнє походження книжок Старого Заповіту.