Миколенька дуже люблячий, ніжний хлопчик, який думає і глибоко відчуває. Він безмежно любить свою маму, турбується про неї, плаче від однієї думки колись її втратити, він не уявляє свого життя без її пестощів, турботи, милого й гаряче улюбленого її обличчя, ніжних рук.
Зворушливий і чутливий Миколенька Іртеньєв (на початку йому десять років, наприкінці – шістнадцять), прообраз якого – сам Толстой, живе звичайним життям: неохоче вчиться, із задоволенням грається, вигадує погані вірші, уперше закохується, переживає смерть матері, стає незграбним підлітком, заздрить брату, …
Толстой називав цю пору радісною, незабутньою і найщасливішою. Він так і казав: “Радісний період дитинства”.