Законодавчо встановленого переліку поважних причин не існує, тож роботодавець сам визначає, чи є поважна причина у працівника і чи відпускати його у відпустку. Працівник має право написати заяву на неоплачувану відпустку без поважної причини і на будь-який термін – хоч на півроку чи рік.
Тривалість відпустки без збереження заробітної плати визначається за угодою між працівником і роботодавцем. Закон визначає лише мінімальну тривалість відпустки у 5 календарних днів у розглянутих вище випадках, коли роботодавець зобов’язаний її надати.
Працівник може взяти неоплачувану відпустку за своїм бажанням. При цьому він не зобов’язаний брати відпустку за свій рахунок на прохання роботодавця. Узяти відпустку можна з поважних причин і сімейних обставин: у разі народження дитини, реєстрації шлюбу або смерті родича.
Відпустки без збереження заробітної плати загальною тривалістю до 14 календарних днів (протягом робочого року) включають до стажу роботи, що дає працівникові право на щорічну основну оплачувану відпустку (ч. 1 ст. 121 ТК РФ).