Низові донські та запорізькі козаки аж до початку XIX століття розмовляли і російською (слов’янською), і татарською (тюркською). Багато тюркських слів і виразів залишилися в козачому діалекті до теперішнього часу.
У літописі йдеться про те, що у нас – корінних мешканців Наддніпрянської Великої ОукраїнЂ(околиці) Русі – Русі Київської, варягів, що прозвалися Руссю, мова Слов’янська. Слов’янська мова і Руська – це одне й те саме.
За національністю 78% козаків були росіянами, 17% – українцями, а 5%, що залишилися, припадали на зарахованих до козацтва калмиків, осетинів, татар, бурят, монголів і якутів. Отаманом усіх козацьких військ традиційно з 1827 р. значився спадкоємець престолу.
Донці наймалися на службу російським царям, запорожці служили Великому князівству Литовському, а потім – Речі Посполитій. Приєдналися до Російської імперії донські та запорізькі козаки також майже одночасно наприкінці XVII століття.