Перша згадка у східнослов’янській формі “сало” – у давньовірменському описі трапези хазарського хана VII століття. Як повідомляє англійський історик і мандрівник Джайлс Флетчер, 1591 року в Росії його готують досить багато для вивезення за кордон.
Італійці називають сало – лардо, заготовляють його в Тоскані та на півночі країни. Солять його з розмарином і травами. Традиція заготовляти сало збереглася в Італії з часів Стародавнього Риму.
Люблять сало і сучасні угорці, італійці, іспанці, поляки, росіяни, білоруси… Не проти поласувати ним і данці, німці, англійці та десятки інших народів і народностей. Але "традиція" більше прив’язує сало саме до нас, українців.
Спочатку сало було продуктом бідняків – м’ясо та кістки коштували дорого, а сало багатії вважали покидьками. Навчившись його консервувати, солити й у такий спосіб довго зберігати, бідняки використовували сало як джерело жиру, що добре допомагав пережити холодну погоду та голод.