КЛЯ́СТЬСЯ, кляну́сь, кляне́шься; минул. кля́вся, -ла́сь, -ло́сь; несов.
Клятва не вважається дійсною в неповнолітнього, божевільного, гнобленого, а також порожня клятва (коли людина не мала наміру присягнути, але слово клятви злетіло з вуст), на що вказує аят священного Корану (сенс): “Не спитає Всевишній Аллаг вас за порожні клятви, а спитає вас Аллаг за ті клятви, …
Клятва буває звичайна і магічна. Звичайні – кляніться своїм ім’ям та ім’ям свого роду. У разі порушення клятв – звертаємося за справедливістю до правителя або Слуг долі народу/племені. Або караємо клятвопорушника своїми силами.
При принесенні клятви необхідно клястися Одним лише Аллахом. Про це достовірно передається від пророка, хай благословить його Аллаг і привітає: “Хай той, хто приносить клятву, клянеться лише Аллагом або мовчить”. Він, мир йому і благословення, також сказав: “Той, хто поклявся не Аллагом, вчинив багатобожжя”.