Кохлеарна імплантація – це сучасна методика відновлення слуху, яка застосовується у людей із тяжкими формами втрати слуху. Однак важливо дотримуватись певних вікових обмежень при проведенні цієї операції.
В основному кохлеарну імплантацію рекомендується проводити у дітей, яким виповнилося 1 рік або старше. Цей вік обумовлений розвитком органів слуху та здатністю дитини сприймати та адаптуватися до нових звуків. У цьому віці у дітей формується нейрональна мережа слухової системи, що полегшує відновлення слуху після операції.
Крім того, основною перевагою проведення кохлеарної імплантації у ранньому дитинстві є можливість розвитку мови та мови на основі слухового сприйняття. Імплантація в цьому віці дозволяє дітям встигати осягати звукову сторону мови, що сприяє їхньому нормальному інтелектуальному розвитку.
Однак у дорослих можливість проведення кохлеарної імплантації не обмежується ідеальним віковим порогом. Дорослі люди, які мають проблеми зі слухом до пенсійного віку, також можуть успішно пройти цю операцію. Головною умовою є детермінована втрата слуху, яка не може бути відновлена за допомогою слухових апаратів або інших методів корекції.
Вікова група | Нижня вікова межа | Верхня вікова межа |
---|---|---|
Грудний вік | 0 | 2 |
Ранній дитячий вік | 2 | 5 |
Шкільний вік | 5 | 18 |
Дорослий вік | 18 | достовірних обмежень немає |
У якому віці переважно робити кохлеарну імплантацію?
Найкращим часом для операції при вродженій втраті слуху є період у віці 12-14 місяців. Однак за повної відсутності слуху від народження хірургічне втручання виконується, починаючи з 6-місячного віку, причому дуже важливо до року встановити імплант на обидва вуха.
Коли ставлять кохлеарний імплант?
Основними показаннями до кохлеарної імплантації є: двостороння виражена сенсоневральна приглухуватість або глухота (середній поріг слухового сприйняття на частотах 0,5, 1, 2 та 4 кГц понад 90 дБ));
Кому ставлять кохлеарний імплант?
Кохлеарний імплантат – медичний прилад (протез), що впливає безпосередньо на слуховий нерв і дозволяє компенсувати втрату слуху деяким пацієнтам з вираженим або тяжким ступенем нейросенсорної (сенсоневральної) приглухуватості.