На Сінній площі він всенародно кається : “Усе разом у ньому розм’якшилося, і хлинули сльози. Як стояв, так і впав він на землю… Він став на коліна посеред площі, вклонився до землі і поцілував цю брудну землю з насолодою і щастям…”. Розкольників усвідомив злочин, змирився і покаявся перед покаранням.
1. Упродовж усього роману Раскольников не кається у своєму злочині, адже він був ним скоєний для того, щоб перевірити свою теорію. А згідно з цією теорією каяття означатиме, що він належить до "тварюк тремтячих", а він хотів довести протилежне.
Покаяння для Раскольникова не було істинним, він просто нудився в думках, але все-таки наприкінці добутку він перебував напередодні істинного покаяння. Це почуття приходить до нього вже на каторзі, після бесід із Сонею Мармеладовою. Там у його душі стався переворот.