Розкольників не думає про Лізавету насамперед тому (якщо не виключно), що для нього це надто страшно. Сам він пояснює вбивство Лізавети “ненавмисністю” (“підвернулася”). Суд узяв ще до уваги “іпохондричний стан” злочинця.
Германн морально вбиває Лізавету Іванівну; Раскольников убиває Лізавету Іванівну по-справжньому (А. Бем).
Факт подвійного вбивства введено не випадково в роман. Згідно з історією про бабцю-процентщицю, розказаною студентом солдату в шинку, і теорією студента, що підтверджувала думки Раскольникова, сама бабця – доволі нікчемна істота, яка не має особливого права на існування. Але її сестра повна її протилежність.