Це пояснення ґрунтується на гіпотезі, яку висунули 1849 року британський фізик Вільям Томсон (майбутній лорд Кельвін) і його брат інженер Джеймс Томсон. Згідно з цією гіпотезою, лід під ковзанами зазнає великого тиску і плавиться, тому ковзани ковзають уже не по льоду, а по плівці води на його поверхні.
Під час ковзання за рахунок тертя лід починає танути, і між ковзанами та льодом утворюється невеликий водний прошарок, який зумовлює ковзання. По склу кататися на ковзанах не є можливим, оскільки під час ковзання по ньому скло не нагріється до своєї температури плавлення.
На поверхні льоду молекули пов’язані між собою слабкіше, ніж у товщі матеріалу: всередині кожна оточена п’ятьма “сусідами”, а на поверхні – тільки чотирма. Тут молекули більш рухливі, і під час ковзання по льоду будь-якого предмета вони зміщуються під його впливом і працюють як мастило.
Зігніть у коліні ліву ногу, праву розгорніть трохи вбік. Внутрішнім ребром правого ковзана відштовхніться, повністю перенесіть вагу тіла під час поштовху на ліву ногу. Не випрямляючи коліна, ковзайте вперед на зігнутій лівій нозі. Підтягніть до лівої ноги праву, при цьому права в цей час не повинна торкатися льоду.