Герасим, як простий кріпак без права голосу, не міг не підкоритися господині, тому йому довелося сісти в човен і втопити єдину рідну йому істоту. Наприкінці оповідання Тургенєва йдеться про те, що Герасим більше ніколи не підходив до собак і нікого не взяв собі в дружини.
Бариня нічого не мала проти Муму, вона навіть готова була приголубити песика. Але Муму, на своє нещастя, загарчала на панянку і відтоді просто була приречена не жити в панському домі. Нібито стала заважати барині спати. Бариня так і домоглася, щоб Герасим втопив Муму.
Герасим дуже любив Муму. Це була єдина рідна йому душа. Він захищав її, оберігав, дбав про неї, як про дитину. Вона була і другом для нього.